Інвалід війни Петро Лисогора. Вдячність за збережене життя

Вже багато років госпіталь називають своєрідним оазисом здоров’я для ветеранів України. Саме тут вони можуть отримати омріяне спасіння і полегшення від хвороб, знов відчути у собі такі необхідні життєві сили і здоров’я.

Днями у другому кардіологічному відділенні відбулася радісна для всього її колективу подія. У теплому, майже родинному колі працівники кардіології відсвяткували 90-річний ювілей інваліда війни Петра Олексовича Лисогори. Петро Олексович – один з легендарних пацієнтів госпіталю, пацієнт, дорогий серцям багатьох працівників центру. Мабуть дивом цей день зівпав із відзначенням Дня медичного працівника. Адже кількома днями раніше разом з Петром Олексовичем було пройдено важкий шлях боротьби за його життя…

Петро Лисогора – інвалід першої групи Великої вітчизняної війни, 1927 року народження, житель с. Кищенці Маньківського району Черкаської області.

14-річним хлопцем Петра застала Друга світова війна. Під час боїв він був тяжко поранений – осколками сильно пошкодило тазобедренний суглоб. 3 роки юнак пролежав без необхідного лікування, ніхто навіть не думав, що він колись зможе самостійно ходити. Німецькі лікарі бачили страждання Петра і давали ліки, що дещо полегшували його стан.

Якось, йдучи на милицях, Петро зустрів жінку, яка збирала лікарські рослини. Від неї він дізнався про чудодійний філейник – траву, яка загоює рани. Філейник дійсно допоміг – рани почали гоїтись.

Поступово життя пішло на краще: закінчилася війна, Петро Олексович повністю одужав, почав працювати. «Спробував усякої роботи: і простим колгоспником на різних роботах (косар, скиртник, їздовий кіньми і волами, вагар, завідуючий свинофермою), п’ять років пропрацював завгоспом, п’ятнадцять – очолював сільську раду, чотири роки працював секретарем тодішньої парторганізації, дванадцять років завідував молочнотоварною та свинофермою, трудився товариства «Житниця». Справжньою розрадою була участь у художній самодіяльності…» – пише Петро Олексович у своїй біографії.

Каже, що у житті був надзвичайно щасливим, бо мав дружину і дітей, якими дуже пишався.

Займався суспільним життям, у 2011 році у співавторстві з Андрієм Дрофою видав книгу про своє рідне село – справжній підручник історії на прикладі Кищенецької землі. Книжку пронизує любов, біль, і все ж незламний оптимізм, характерний для всього українського народу.

Відчувши вдома погіршення стану здоров’я, Петро Олексович звернувся до тих, кому найбільше довіряв, кому зміг доручити найдорожче – власне життя.  Так він знов опинився у медико-соціальному центрі ветеранів війни, якщо бути точними – у 18-й раз. Кілька років тому йому врятували тут життя – кардіологи Анна Миколаївна Кримець та Світлана Миколаївна Спасенко врятували Петра Олексовича від інфаркту. Цього разу лікарі госпіталю так само приклали всіх зусиль, щоб зберегти життя і здоров’я свого пацієнта. Стараннями персоналу Центру минула загроза ампутації ноги, прийшло в норму серце.

Пізніше Петро Лисогора напише:

«Не можу передати словами свого захоплення цим госпіталем. Я хочу висловити велику вдячність лікарям другої кардіології, зокрема завідувачці відділення Ганні Миколаївні Кримець, лікарям хірургічного відділення Миколі Васильовичу та Роману Миколайовичу Саламахам, черговому лікарю В’ячеславу Юрійовичу Святенку, черговій медсестрі Вікторії Олександрівні Гайдай, які 9 червня цього року вдень і вночі боролись за моє життя, – і так впродовж восьми днів. В День медика небезпека минула. Спасибі Вам, дорогі рятівники! Хоч із запізненням, я Вас усіх поздоровляю з Вашим святом. Бажаю довгого віку, безхмарного неба, щастя і радості Вам і Вашим родинам! Вам, – лікарі, медсестри, лаборанти, санітарки, працівники культури і бібліотеки, столової і їдальні. Вам, працівники фізкабінетів і всім причетним до мого одужання. Успіхів Вам у Вашій подальшій нелегкій та необхідній праці!

Також висловлюю величезну вдячність директору медико-соціального центру, заслуженому лікарю України Юрію Олександровичу, мудрому організатору та керівнику, що Ви підібрали і виховали такий чуйний, відповідальний колектив, а також Вашим заступникам і помічникам».

Привітати та підтримати Петра Олексовича у День його народження приїхали рідні і близькі. Для цієї урочистої події зібралися всі працівники відділення, яких поважний іменинник знає по іменам та завжди підтримує кожного добрими словами.

– Люблю людей, і люблю життя, — каже Петро Олексович, – відповідно люди відчувають повагу до мене.

Не фанатично, але весь вік Петро Олексович вірить у Бога. На диво, тепер, не дивлячись на свої роки, він залишається сповненим оптимізму та енергії.

Чим же закінчити цю розповідь? Приємно бачити і відчувати реальний результат своєї праці. Приємно спостерігати, як медичний персонал вкладає душу в свою роботу, живе нею, робить її на совість, ніколи не допускає байдужого ставлення  до своїх пацієнтів. Приємно усвідомлювати, що ти працюєш у колективі, який робить дійсно благородну справу для всього українського суспільства. Адже таких пацієнтів, як Петро Олексович, у госпіталю дуже і дуже багато…

Дарія Кривошея

Related Posts

Залишити коментар